На Вінниччині – «поліцейський десант» одеситів. Під вибори?

Після сумнозвісної стрілянини у Броварах начальник ГУНП у Вінницькій області Юрій Педос втратив свою посаду. На його місце 1 червня було призначено полковника поліції Івана Іщенка, який до цього обіймав посаду заступника начальника поліції Одещини. Але це був лише початок…

Вже 10 червня Іван Іщенко представив двох своїх нових заступників: полковник поліції Олег Кашперук до підвищення очолював Лиманський відділ поліції Одещини, а підполковник поліції Олександр Остроглядов – Суворівський відділ поліції у самій Одесі.

Ще за два тижні нового начальника отримав «козирний» Могилів-Подільський відділ поліції: його очолив колишній підлеглий Кашперука – підполковник поліції Василь Ободовський, який у Лиманському керував сектором кримінальної поліції.

Одесити яскраво виділяються з-поміж своїх колег стильними аксесуарами: всі четверо носять погони з зірками, гаптованими вручну срібною канителлю – подібна техніка виготовлення виводить їхню ціну на рівень близько тисячі гривень за пару – а погони носять на сорочці, кітелі, кількох різновидах курток тощо, тобто однією парою не обійдешся. Подібного «шику» не дозволяв собі навіть генерал поліції Юрій Педос, не кажучи вже про його підлеглих із дешевенькими погонами машинного шиття.

Але від дорогих цяцьок повернімося до того, що «вирішує все» – до кадрів. Очевидно, що Іщенко й надалі «підтягуватиме» одеситів на керівні посади у поліції Вінниччини. Чому так трапляється? Невже настільки проблемними є місцеві поліцейські, що з-поміж них не вдається знайти гідних для нових призначень?

Звичайно, кадрові проблеми у ГУНП Вінниччини назрівали давно і є глибокими. Про їхній рівень свідчать новини проваджень ДБР – його слідчі лише за минулий місяць повідомили про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень чотирьом вінницьким поліцейським (з них троє – керівники районного та обласного рівня). Яскравою ілюстрацією слугує відповідь офіційного представника обласного главку на питання судді: «Чи не спадало Вам на думку відсторонити від виконання обов`язків дільничного поліцейського, якому оголошено підозру у завідомо неправдивому повідомленні про злочин, ще й зі створенням штучних доказів?» – «Та в нас просто нема кому працювати!»

Але насправді все може бути набагато цікавіше. «Десантувати» команду «чужинців» у регіональні правоохоронні органи – випробуваний ще з часів Кучми технологічний хід. Передвиборчий, зрозуміло. Прямо кажучи – адмінресурсний.

Позбавлена місцевих зв`язків, підтримки і зобов`язань команда «десантників» буде слухняно виконувати всі вказівки свого «папи», а той, у свою чергу, не ставитиме під сумнів накази центрального керівництва. І будуть хлопці «шити-рубати» наліво-направо, не побоюючись осуду з боку друзів дитинства, родичів та сусідів, знаючи наперед, що в разі успіху їх перекинуть на підвищення – вже до іншої області, для наступних виборів.

Як не дивно, але історичні витоки цього прийому – вінницькі! Уродженець нашого міста Марк Гай, перебуваючи на посаді командира легендарної дивізії імені Дзержинського у 20-х рр., домігся того, щоб до цього з`єднання, дислокованого у Москві, в жодному разі не направляли призовників з Москви та Московської області. Дивізія готувалася, між іншим, й для придушення можливих виступів у столичному регіоні, і Гай аргументував:

«Якщо серед контрреволюціонерів опиниться брат, сусід, однокласник бійця-дзержинця, він може не виконати наказ!»

З плином часу технологію «адміністративного десанту» адаптували під електоральні особливості України, і… процес пішов!

Під вибори Президента у 2004 р. «заводять» Валерія Литвина з командою «херсонських». Про штучні «замінування» виборчих дільниць ще не забули?

Напередодні місцевих виборів 2010 р. призначають Валерія Ноніка, а той миттєво перетягує «житомирських». Попри «ефективну» роботу на виборах – особливо парламентських 2012 р., підвищення він не отримав через низку скандалів.

Призначений відразу після парламентських виборів 2012 р. Віктор Русин з його рішучістю міг би «забезпечити» й президентські вибори, але сформувати власну слухняну «закарпатську вертикаль» на Вінниччині він просто не встиг – Революція Гідності спалахнула, не очікуючи завершення каденції Януковича. Добре пам`ятаючи досвід перебування у СІЗО за підозрою у фальсифікації виборів 2004 р., Віктор Павлович вчасно подав у відставку у лютому 2014 р.

Низка тимчасових очільників обласного УМВС, які прийшли слідом за ним, може бути охарактеризована одним словом – «ніякі». І події 6 грудня 2014 р., коли купка «професійних активістів» відлупцювала правоохоронців і похазяйнувала у приміщенні облдержадміністрації – яскравий тому доказ.

Три роки, протягом котрих поліцію області  очолював місцевий уродженець Юрій Педос, навряд чи можна охарактеризувати як період її морального очищення, професійного зміцнення і розквіту. Втім, Юрій Володимирович зі своїми підлеглими блискуче пересидів на двох стільцях водночас бурхливу президентську епопею 2019 року і, мабуть, зберігав би свою посаду й надалі, якби не «броварське сафарі».

Тепер, схоже, ми стаємо свідками того, як поліцію знову спробують зробити інструментом для «рихтування» результатів народного волевиявлення. Перша ознака цього вже зафіксована: «десантування» на керівні посади у правоохоронних органах сталої команди з іншого регіону.

Так це чи ні – покаже час.

Редакція "Вінницькі Вісті"

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Next Post

Гройсман звернувся до Зеленського: У децентралізації зараз маємо хаос і абсурд, потрібен діалог з громадами

Чт Лип 2 , 2020
У реформі децентралізації зараз маємо хаос і абсурд, який породили сумнівні рішення про оптимізацію районів і невизначеність повноважень різних рівнів влади. Сама ж  реформа стартувала в 2014 році і була визнана усіма міжнародними партнерами України найбільш успішним перетворенням. Тепер лише розумний діалог з громадами та представниками місцевого самоврядування дозволить завершити […]

Важлива інформація